ВСТУП
Головною метою держави в галузі охорони здоров’я є забезпечення умов для досягнення максимальних термінів природної тривалості життя, високої якості духовного і фізичного здоров’я, ефективної репродукції здорової нації.
Держава захищає громадян і оточуюче їх середовище шляхом створення розвиненої законодавчої та нормативно-правової бази, виходячи з Конституції України, міжнародних конвенцій та інших угод про захист прав, здоров’я та гідності людини.
Крім того, громадянське суспільство створює додаткові умови безпеки і автономії своїх членів і навколишнього середовищазавдяки розробці та впровадженню правил біоетики, що базуються на історичних, традиціях фахової етики та деонтології лікарів і науковців, моральних і релігійних переконаннях, рішеннях міжнародних конвенцій та інших угод про захист прав, здоров’я та гідності людини.
Життя і здоров’я людини – головні, фундаментальні цінності. Діяльність лікаря спрямована на їх збереження від моменту зачаття і вимагає від нього гуманного ставлення до людей, поваги до їх автономії, співчуття і співучасті доброзичливості, благодійності і милосердя, терплячості, взаємодовіри, порядності і справедливості. Лікар повинен пам’ятати, що головний-суддя на лікарському шляху – це, насамперед його совість.
Ці моральні засади систематизовані в Етичному кодексі лікаря України: (далі – Кодекс) з урахуванням положень Загальної декларації про геном людини та права людини та Конвенції про захист прав та гідності людини з огляду на застосування досягнень біології та медицини. Він адресований представникам практичної медицини: лікарям і науковцям, сфера професійної діяльності яких охоплює пренатальне та постнатальне життя і здоров’я людини, її народження і смерті.
РОЗДІЛІ 1. ДІЯ КОДЕКСУ
1.1. Положення Кодексу необхідно виконувати лікарям, адміністративному персоналу і науковцям, що мають безпосереднє відношення до лікувально-профілактичної і наукової діяльності у галузі охорони здоров’я, а також середньому медичному персоналу, студентам та лікарям-інтернам вищих медичних навчальних закладів та закладів післядипломної освіти, які асистують лікарям чи заміщують їх на робочих місцях.
1.2. Підтримувати, та контролювати виконання Кодексу мають етичні комісії та комітети при закладах охорони здоров’я та наукових установах, медичні і наукові федерації, асоціації, товариства та інші громадські організації у галузі охорони здоров’я, що визнають даний Кодекс.
1.3. Визнання Кодексу науковим чи лікувальним закладом, медичною чи науковою федерацією, асоціацією, товариством або іншою громадською, організацією, що діє у галузі охорони здоров’я, підтверджується офіційною заявою про реєстрацію організації в Комісії з питань біоетики Міністерства охорони здоров’я України.
У разі невизнання або порушення Кодексу членами медичних і наукових установ, федерацій, асоціацій, товариств або інших громадських організацій, що діють у галузі охорони здоров’я і визнають цей Кодекс, до них можуть бути застосовані корпоративні та дисциплінарні санкції з боку цих установ і, організацій. Крайньою формою громадського осуду порушення фахових і загальнолюдських морально-етичних принципів є виключення лікаря; або вченого з професійної асоціації, членом якої він є.